Життєвий шлях українця

Якщо ми у парі, то й біда нам – півбіди

Вінчання — це форма церковного шлюбу. Цікаво, що в ваших предків було прийнято, щоб повінчані молоді (якщо вінчання не збіглося з традиційним весіллям) жили окремо одне від одного, аж поки не справлять «народне» весілля, яке мало більше сили.

Перед тим як іти до церкви, молоді просять у батьків благословіння. Ця церемонія відбувається із хлібом-сіллю та поклонами. У деяких регіонах нашої країни вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі обходять довкола стола та просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними; ідучи до церкви, молода часто кладе собі за пазуху залізного ключа або цілушку хліба. Виходячи з церкви молоді з’їдають хліб, щоб жилося не вбого.

З вінчанням пов’язано багато різних повір’їв чи то забобонів. Наприклад, вважається . . . . .

Сватання

“Лихо моє чубатеє – ніхто мене не сватає”

   Сватання (світанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово) — перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. Коли пара визначилася, саме час для того, щоб посли від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Колись свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М’ясниці та від Пасхи до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра. Сьогодні такі моменти не є принциповими.
В Україні посередників при сватанні найчастіше називають «старостами», але трапляються також назви «сват», «посланець», «сватач», “говорун”. У старости просять, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежить і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости беруть до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.
Заздалегідь передбачаючи іронію та сарказм скептиків, мусимо наголосити: якщо й не повсюдно . . . . .

Весілля

“Найкраща спілка – чоловік та жінка”

   Побрання — найвеселіший час у житті людини, топу й назву одержало — весілля. Весільні обряди своїм корівням сягають давніх-давен, мають характер стародавній княжий: молодий зветься князь, а молода — княгиня, їхні друзі — бояри. Колй їде поїзд із молодим і молодою, то всі мусять звертати їм з дороги, хоч би хто то не був, бо це ж ідуть князь і княгиня!

Хто з вас хоча раз у житті не побував на пишному бенкеті під назвою весілля, хто з дівчат із завмиранням серця не споглядав за красунею-нареченою у білому вбранні, з мимовільною посмішкою не проводжав поглядом яскраво вбраний весільний автокортеж, що гордовито мчить вулицями міста? А той, хто був на сільському весіллі, зможе годинами із захватом розповідати вам про численні веселі дійства й обряди, що їх мав змогу спостерігати.
Весілля для основної маси дівчат — центральна подія в їх житті, про нього нерідко замислюються ще зовсім юними дівчатками, очікують на нього з особливим хвилюванням. Тому, як правило, І своє життя жінка мимоволі поділяє на дві половини — до того, як вона бере шлюб (тобто життя з батьками), і після весілля — власне родинне життя.
Українці завжди вважали, що молоду призначає Бог, і своєї пари ніяк ве оминеш. Існує навіть старе повір’я . . . . .

Старої любові й іржа не з’їсть

Весільні ювілеї — відзначення круглих дат створення сім’ї. Традиція ця сягає своїм корінням недалекого минулого — 60-х років і доволі міцно ввійшла в наші звичаї.

Ювілеї найчастіше проводяться вдома, у колі найближчих родичів та сусідів або в ресторані. У домашніх умовах весільні ювілеї відзначаються у формі гостин з привітаннями, обдаровуванням, частуванням.

Люди дали кожному року сімейного життя особливе ім’я, що метафорично визначає відносини в родині на цьому етапі. Як правило, ця красномовна назва підказує й вибір подарунків, що їх прийнято дарувати на річницю весілля. І хоча може здаватися, що потреба в деяких традиційних подарунках зникла, все одно не варто забувати старих традицій, мудрість яких перевірена роками й життям цілих поколінь. Адже наш світ, що так динамічно змінюється, аж ніяк не впливає на стосунки двох людей, для яких, як і раніше, важливі вірність, відданість, любов і повага одне до одного, скільки б років вони не прожили разом.

День самого одруження називають . . . . .

Хрестини

 "Доглянь, куме, мою дитину як свою"

 Чи не найбільш недоторканними залишилися хрестини — комплекс обрядових дій, спрямовавих на прилучення дитини до сім'ї, общини та християнського світу. Розрізняють декілька варіантів хрестйн — переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений на Україні останвій варіавт: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Колись було заведено, йдучи до церкви, стелити вл поріг верхній одяг, на котрий клали дитину. Після того як мати тричі переступала через дитину, кума брал а її на руки та ви- носила у сіни. Там баба клала під поріг ніж, а кума, переступаючи поріг, подавала ножа через вікно.        Після цих магічних обрядів куми несли дитину до церкви на хрещення.
   Узагалі вважається, що доки дитина нехрещена, мати не може її годувати. Проте сьогоді з хрестинами надто не поспішають: на жаль, подекуди до них звертаються лише у випадках небезпеки життя дитини.
   В обряді хрестин важливу роль відіграють куми, або другі батьки новонародженого (у церковному варіанті — хрещені батьки), яких запрошує батько . . . . .

Колискова

“Найдорожча поезія – з якою мати колисала”

   Надзвичайно цікавою групою ліричних народнопоетичних творів є дитячий фольклор, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До цієї групи лірич- вих побутових творів належать як зразки дитячої творчості (Ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, жартівливі пісні, приповідки, скоромовки тощо), так і твори, що виконуються для дітей дорослими.
З-поміж останніх виокремлюються колискові пісні. Вони виконуються дорослими (зазвичай жінками) для дітей наймолодшого віку (від народження до 3-4 років), згодом на зміну їм приходять забавлянки (утішки).
Тематика колискових пісень дуже широка. Зазвичай фігурують пташки та . . . . .

"Діти — то божа роса"

Поява кожного нового члена родини — це визначна й радісна подія для всіх. Колись згідно зі звичаєвим правом сім’я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були літи. Родина без дітей вважалася неповноцінною, а бездітність — нещастям: "Хата з дітьми — базар, а без них — цвинтар". Сьогодні мало що змінилося: рано чи пізно молоді усвідомлюють потребу створити родину, народити нащадків, яким хочеться дарувати тепло свого серця, опікуватися ними та із задоволенням спостерігати за їх зростанням, радіючи кожному кроку маляти, а потім — кожному його життєвому успіху…
Отже,родильна обрядовість — це цілий комплекс . . . .